Байк-тур Словаччиною. День 1.

День 1. Національний парк Slovensky kras

Пробіг - 53,62км

Набір висоти/скидання - 860м

Через те, що перехід через кордон у нас був пізній і ми не мали ніяких планів про місце ночівлі, то вирішили зупинитись недалеко від кордону біля озера Zemplínska Šírava біля міста Міхаловце. Власне я не дуже полюбляю ставити намети в повній темряві, але виходу не було :) Цікавий ще момент: у травні в Словаччині ще немає туристичного сезону, але всі кемпінги відкриті і безкоштовні. Тому якщо не боїтесь травневої нічної прохолоди, то такий варіант безпечної і безкоштовної ночівлі саме для вас. Ну і те, що ви бачите зранку, не зрівняється з жодним виглядом навіть з самого недешевого готелю.

Зустрівши фантастичний світанок під спів пташок, гарно поснідавши з львівською кавою, ми вирушили в сторону національного парку. Автівку вирішили лишити в невеличкому селі Jovice під пильним наглядом місцевих пекарів :) і звідти почати накручувати наші перші кілометри Словаччиною.

Через декілька кілометрів ми опинились на міжміській дорозі. Про якість асфальту, я впевнений, ви і самі знаєте, але що дуже здивувало - це те, як поводяться водії на дорозі. На обгін велосипедиста вони ідуть лише за умови відсутності зустрічного транспорту, тримаючи інтервал в 1,5-2 метри. При чому ніхто не нервує і не притискає тебе до узбіччя. Як виявилось пізніше при спілкуванні зі словаками, 100% населення з дитинства ходять в трекінг та катаються на велах, тому і таке поводження на дорозі. Кожен з водіїв - велосипедист і розуміє, що завтра з велосипедом буде він. Через пару годин вже абсолютно спокійно і безпечно почуваєш себе на дорозі навіть з щільним трафіком

За населеним пунктом Славец, ми з*їхали з дороги і попрямували вже в сторону самого національного парку. По дорозі вирішили відвідати печеру Гомбасецька, яка внесена в спадщину ЮНЕСКО. Взагалі, в Словаччині нараховується близько 4000 печер, 44 з яких вважають національною спадщиною. Але на нашу думку, всі вони схожі між собою, то вирішили оглянути лише цю :)

Ну а потім почався підйом. Для київських райдерів з відсутністю частого досвіду наборів висоти це був цікавий експірієнс :) Але згодом перед нами відкрились неймовірні пейзажі, дуже схожі на ландшафти Тоскани. Майже недоторкана природа, пташки, саламандри. Розумієш, що недарма колись сів за велосипед, який зараз так чудово розширяє кордони і дарує можливість бачити таку красу.

З парку повертались таким же довгим спуском через прохолодний ліс, що доставило більше задоволення, аніж підйом в парк :) Далі був ще один перевал і ми повернулись до автівки. Смачна словацька вечеря та переїзд в сторону Високих Татр.