В Словаччину з України велосипедом або Як ми тестили безвіз. День #1

День перший (8 липня). Ужгород - Міхаловце - Земплінська Ширава

Відстань: 68,2км

Підйомів: 310м

Спусків: 255м

В Ужгороді я втретє, і втретє я з друзями не можу потрапити хоч в якійсь заклад поїсти. Минулого разу ми були вдень і були на авто. Об'їхали декілька закладів з foursqure і ніц не працювало. То нема світла, то нема води. От так і зараз. Під'їхали до одного ресторану - немає повара, треба чекати. Зачекали 30 хвилин, повар так і не з'явився :) Змотались в інший, а інший просто закритий, хоча по розкладу вже годину як мав працювати. Прямо зачакловане місто цей Ужгород. Тому, щоб не витрачати час ми вирішили рухатись в сторону кордону. Ужгородська бруківка, глибокі ями, година часу і ми на кордоні зі Словаччиною.

Хочу одразу зауважити, що в самому Ужгороді є теж пункт пропуску, але він лише для автомобільного транспорту. Найближчий до міста пішохідний перехід знаходиться в межах села Вельке Слеменце.

І от найцікавіше. Безвіз. Дехто з друзів так турбувався про перехід кордону по новому біометричному паспорту, що готовий був везти з собою ледве не всі документи, які у нього були вдома :) Але, як я і очікував, все виявилось набагато простіше. Ми були першими, хто в цей день проходив по безвізу і вся група з 8 людей пройшла за 35-40хв. У мене це зайняло 8 хвилин з моменту під'їзду до нашого пункту пропуску до моменту, як я вже був біля таблички Slovensko. Біометричні паспорти перевіряли ретельно, намагались щось запитати словацькою, англійської ніхто з прикордонників не знав, тому просто махнули рукою. Єдине, що попросили - це показати готівку, але, на скільки я зрозумів, це чиста формальність, оскільки в однієї дівчинки було лише 20євро і прикордонник просто сказав “Ок!” і поставив печатку.

І от ми в Словаччині. Частина друзів в Європі вперше. І що їм одразу впало в око - це якісні дороги і чемність словацьких водіїв, для яких “1,5 метри поваги” - мінімальний інтервал, на якому вони ідуть на обгін велосипедиста. Неймовірно комфортно катити європейськими дорогами. Тобі навіть на думку не приходить, що якийсь дурень тебе може зачепити. Їдеш собі спокійно, милуєшся краєвидами.

Переїзд від кордону не скажу що дуже цікавий, в порівнянні з іншою частиною Словаччини, але наш “фіксер” на ідеальних дорогах відірвався на повну :)

Пара пітстопів і от о 16-ій ми вже на озері Земплінська Ширава, яке більше нагадує море, оскільки не завжди видно його інший берег. Заселились і швиденько побігли вечеряти. Вечеряли в ресторані Glamour за рекомендацією словака, у якого ми винайняли будинок. Заклад за відгуками місцевих не зовсім дешевий, але ви не уявляєте, який там гарний вид на озеро. Та і насправді, ціна виявилась адекватною. Щось близько 10 євро на людину за вечерю (але залежить від забаганок :))

Що хочу сказати. Я вже багато років подорожую і зробити візу для мене не було якоюсь проблемою. Хоча ти вимушений витрачати свій час на підготовку документів, інколи терпіти невеликі приниження в консульствах чи візових центрах, пояснюючи якісь дрібні нюанси, хоча вже маєш з десяток віз. Тепер ми вільні люди. Тепер ми просто можемо в п'ятницю купити квиток, а вже в суботу зганяти в Відень на каву.

За статистикою 69% українців ніколи не були закордоном. Тепер все буде інакше. Ця цифра буде постійно зменшуватись. А якість нашої молоді буде навпаки рости. Нема нічого кращого за знайомство з іншими країнами і культурами. Таким чином ми стаємо кращі, ми починаємо брати з цього найліпше, ми починаємо помічати, як можна змінити свою країну в кращу сторону. Подорожуйте частіше, катайте частіше, відкидаючи всі сумніви.

Такий от був перший день, трохи ліричний, але далі буде цікавіше, далі будуть гори :)

І як завжди цікаве відео першого дня: